«Спиніться! Свічку запаліть хто у молитві, хто у серці».

Пекельні цифри і слова

У серце б’ють, неначе молот,

Немов прокляття ожива,

Роки ті чорні, голод...голод...

Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ має осмислити своє минуле. Не сьогодні це сказано: Час народжувати і час помирати, Час руйнувати і час будувати, Час розкидати каміння і час збирати, Час мовчати і час говорити. Прийшов час говорити після десятиліть мовчання.

Організовуючи та проводячи історичну годину пам’яті «Спиніться! Свічку запаліть хто у молитві ,хто у серці» до Дня пам’яті жертв голодомору, ми вирішили підняти болючу тему з чорних сторінок нашого народу.

Голодомор… Що розумію під цим словом? Які емоції викликає оте, здавалося, просте поєднання літер? Співчуття чи жаль, скорботу чи страх? А може – лише байдужість в наших серцях і намагання закрити очі й вуха і мовчати… і просто забути?

Голодне лихоліття 32-33-х років не просто історична минувшина, а незагоєна фізична і духовна рана українського народу, яка пекучим болем пронизує пам’ять багатьох поколінь. Адже, в могилу голодомору зійшли найкращі. Гинули працьовиті, здібні, талановиті, здорові духом і тілом, які мислили і протестували…

Сьогодні треба говорити про минуле задля майбутнього, адже безпам’ятність породжує бездуховність .Учасники заходу читали віші про страшні часи Голодомору. Ведучі у своїх виступах зачитувала свідчення очевидців. Здійснено інтернет –мандрівку «Твій біль, Україно»