"Можна все на світі вибирати,сину, вибрати не можна тільки Батьківщину"

 

(08. 01. 1935 - 13. 12. 1963)

Народився Василь Андрійович на другий день Різдвяних свят (8 січня) 1935 року в глухому поселенні Біївці Лубенського району на Полтавщині в сім'ї колгоспників. 

Дитинство його, за словами Олеся Гончара, чуло ридання матерів, що божеволіли від горя над фронтовими похоронками, воно брело за ними скородити повоєнні поля, тяжко добувати хліб насущний. Скупе на ласку було, мінами й снарядами бавилося його дитинство, коли від запізнілих вибухів десь біля степового вогнища ставали інвалідами діти — ці найбезвинніші жертви війни.

Іще зовсім малим був Василь, як батько покинув сім’ю, тому й писав поет:

               В мене була лиш мати,

              Та був іще сивий дід, —

                  Нікому не мовив «тату»             І вірив, що так і слід.

Після закінчення 1952 року середньої школи Василь вступив на факультет журналістики Київського університету. Одержавши через п'ять років диплом «літописця сучасності», працював у редакціях газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». Проте змістом і сенсом його життя була поезія й тільки поезія.

Україно, ти моя молитва,

 Ти моя розпука вікова…

 Гримотить над світом люта битва

 За твоє життя, твої права.

Ради тебе перли в душу сію,

 Ради тебе мислю і творю…

 Хай мовчать Америки й Росії,

 Коли я з тобою говорю.

Хай палають хмари бурякові,

 Хай сичать обращи – все одно

 Я проллюся крапелькою крові

 На твоє священне знамено.

Так і сталось…1962 року В.Симоненко разом з А.Горською та Л.Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хвороби нирок.

Василь Симоненко не дожив навіть до 30. Незважаючи на це, його ім'я намертво закарбувалося на сторінках української літератури в розділі «Шістдесятники».

До візначення 80-ї річниці від дня народження Василя Симоненка у книгозбірні організовано книжкову виставку "Ради тебе мислю і живу...". Проведено годину-портрет "Я для тебе горів, український народе", де учасники заходу із великим задоволенням декламували поетичні надбання ювіляра.